Глава Федеральної резервної системи Бен Бернанке відмовив Європі в американській підтримці.
Так буває: різні, здавалося б, події, якщо їх зіставити, викликають вибуховий стереоефект. Тим більше, якщо всі вони замикаються на кризу.Дзеркало Великої депресії
Отже, глава ФРС умиває руки. Бен Бернанке на закритій зустрічі з конгресменами, про яку вони ж і розповіли агентству Bloomberg, пообіцяв законодавцям, яких, природно, реакція виборців хвилює набагато більше того, що відбувається в єврозоні, що Федрезерв не буде більше (понад відкритих до 1 лютого 2012 своп-ліній, по яких ЄЦБ і інші європейські банки можуть отримувати дешеві доларові кредити) перевантажувати себе зобов'язаннями з порятунку євро. Конгресмени залишилися задоволені.
Чого ніяк не скажеш про колег Бернанке. У відповідь Крістін Лагард, директор-розпорядник МВФ, виступаючи, до речі, все там же за океаном, але вже перед Держдепом, дала волю пристрастям. Вона порівняла відбувається сьогодні у світовій економіці з Великою депресією і підкреслила: «Немає більше в світі економік, включаючи бідні, що розвиваються і розвинених країн, які б мали імунітет до кризи». А раз криза загрожує всім, то в піку Бернанке Лагард закликає «всі країни, незалежно від державного і політичного устрою або релігії, об'єднатися для боротьби з кризою».
Погодьтеся, в перекладі з сухого економічного на полум'яний кубино-іспанський це звучало б як Patria про muerte!
Ось тільки про нових антикризових ініціативах Лагард нічого не повідомляється. А це означає, що образ Великої депресії їй знадобився не для аналізу кризи, а для того, щоб у слухачів мурашки забігали по спині.
Шкода. Порівняння виправдано в тому сенсі, що тоді економіка теж переходила на новий етап. Це був крах традиційного капіталізму. Дорогу до нової економіки, яка згодом стала іменуватися економікою індустріального, а потім і постіндустріального суспільства, проклав новий курс Рузвельта.
Вектор змін, який відкриває нинішню кризу, залежить від відповіді на виклики загальної глобалізації. Ним може бути істотне зміцнення наднаціональних інститутів регулювання.
Є дані, приводившиеся в Каннах, на саміті «двадцятки», що світову фінансову систему стрясає міграція «тіньових», а значить, невпізнаних капіталів в астрономічному обсязі $ 60 трлн. Щоб їх принаймні розпізнати, ведеться боротьба з офшорами, з'являються міжнародні фінансові поліцейські з до болю знайомою вивіскою FSB, під якою ховається не Луб'янка, а створений «великою двадцяткою» фонд, покликаний підтримувати фінансову стабільність.
Може скластися враження, що криза єврозони спростовує висновок про настання наднаціональної ери. Але це не так. Нинішня криза - перший у біографії євро, і він виявив, що в якійсь мірі поява євро було забеганием вперед. Під євро не виявилося достатніх підстав. Їх спішно намагаються спорудити зараз, бюджетний союз європейських країн і є така підстава.
Криза євро як наднаціональної освіти не означає, що вектор руху був обраний неправильно. Навпаки, криза показала, що наднаціональні інститути потребують у всебічному зміцненні.
Якщо допустити крах євро, це буде стратегічною поразкою не тільки Європи, це буде означати, що криза збила людство з магістрального напряму розвитку. У суперечці Лагард з Бернанке я на боці пані. Слід розбитого корита
Якщо у світовій економіці розгортається в тому числі і ідейна битва за євро, то в рідних пенатах політ думки нижче, та й справи порідко. Зате криза - погустіше.
Олексія Кудріна, якого, незважаючи на високу атестацію отриману від Володимира Путіна, який назвав колишнього міністра фінансів в останньому телеобщеніі з народом не тільки високим професіоналом, але і своїм особистим другом, пора зараховувати в оппозіцію.15 грудня на гайдаровскіх читаннях він виступив не тільки як противник невтримного зростання держвидатків. Він говорив про кризу управління.
При наявності величезних ресурсів, забезпечених нафтогазовими доходами, а вони, за підрахунками Кудріна, принесли урядам Бориса Єльцина $ 200 млрд, у той час як в перше десятиліття XXIвека підсумок становив $ 2трлн, екс-міністр фінансів констатував відсутність «стратегічного планування».
Здавалося б, Кудрін не правий - а як же національні проекти? Та й взагалі, якщо стратегічного планування не було або воно було недостатнім - сам Мінфін і винен - треба було бути щедрішими.
Але ось що говорить сам Кудрін. «У нас по доходах з'являлися і ідеї, з'являлися нові програми», однак нові цільові програми з'являлися при не виконаних старих. Кудріна можна зрозуміти так, що нацпроекти були важливі не самі по собі, а як презентація країні їх куратора - тоді ще невідомого Дмитра Медведєва. Сам Кудрін, проте, на цьому увагу не загострює. «Це проблема останніх двох років, дуже болюча», - стверджує він.
Насправді Кудрін перекреслює всю політику нарощування держвидатків, яка приречена на провал за відсутності належного стратегічного планування. Це і є криза управління. Російський, а аж ніяк не світова. Який не отримав гострих форм якраз через достатку нафтогазових доходів.
Доморощений криза різко загострюється під впливом світової. Справа не тільки в євро, крах якого може викликати цунамі світової кризи. Нафта ближче і рідніше.
А з нею ось що відбувається. У листопаді 2011 року країни ОПЕК поставили трирічний рекорд з видобутку нафти - 30680000 барелів на день. При цьому світова економіка хитається, ні про які, тим більше трирічних рекорди і не думаючи, а ціни на нафту впевнено зашкалюють за $ 100 за барель. Перша загадка.
Якщо оперувати тільки попитом і пропозицією, розгадка в тому, що попереду - світле економічне майбутнє. Купувати нафту задорого, коли її і так багато, має сенс тільки при впевненості, що вона ще подорожчає. А так ціна себе поведе тільки при підйомі економіки.
Не переконує. Значить, попиту та пропозиції недостатньо. Ціни на нафту утримує нагорі третій чинник - фінансовий ринок. Нафтові ф'ючерси давно стали інструментом хеджування фінансових і курсових ризиків. А це означає, якщо повернутися до того, що в кінцевому рахунку вирішальне значення має стан і перспективи економіки, що високі ціни на нафту в тій мірі, в якій вони надуті фінансовим ринком, - це чергова бульбашка. І якщо вгору ціни на нафту можуть підштовхнути якісь неекономічні події - наприклад, заборона на ввезення іранської нафти, то різко обвалити їх вниз легко може сама економічна динаміка. Ризики зростають.
Друга загадка. 14 грудня ОПЕК, прекрасно бачачи ризики світової економіки, вирішила не знизити, а збільшити квоти на видобуток нафти більш ніж на 20%.
Самі шейхи, зрозуміло, кажуть, що це їх внесок у боротьбу з кризою. Але згадаємо листопадовий рекорд. Тут логіка інша. Так, ризики зростають, але навіщо ж відмовлятися від того, що ще можна отримати. До того ж ОПЕК впору потурбуватися утриманням своєї нинішньої частки нафтового ринку. І це третя загадка.
З патріотичних почуттів першою з можливих переможців ОПЕК хочеться назвати Росію. Вона й справді в четвертому кварталі 2011 року збільшила експорт нафти. Однак ОПЕК боїться аж ніяк не Росії.
Самий бурхливий ріст нафтовидобутку розгортається в США. Якщо в 2009-му році там видобувалося 1,95 мільйона барелів на добу, в 2010-му - 1,99 мільйона, то в 2011 році стався вибух - 7,5 мільйона барелів на день (7,8 мільйона за даними ЦРУ).
США з видобутку нафти вже зараз на третьому місці в світі (після Росії - 10,54 мільйона барелів і Саудівської Аравії - 8,8 мільйона барелів).
Вся справа у відкритті гігантських родовищ горючих сланців і в технологіях видобутку з них так званих масел, які прирівнюються до нафти.
Компанія Goldman Sachs у вересні заявила, що до 2017 року обсяг видобутку нафти в США перевершить обсяг видобутку в Саудівській Аравії. США будуть виробляти 10,9 мільйона барелів на день.
Що ж виходить? Москва, напружуючи ресурси і нехтуючи інтересами майбутніх поколінь, пишається тим, що знаходиться на першому місці в світі з видобутку нафти, займаючи лише сьоме за розвіданими запасами. Але це піррова перемога.
По-перше, нові квоти ОПЕК, як і загострення кризової обстановки навколо євро, наближають зниження цін на нафту.
По-друге, розклад сил на нафтовому ринку змінюється. У середньостроковій перспективі на роль першої скрипки висуваються США, а це означає, що ресурси проведення Росією власної геополітичної гри в дусі «енергетичної наддержави» тануть. Як тане і політичний авторитет навіть у найближчому оточенні на просторах СНД.
По-третє, виявляється, що і як вуглеводневий придаток розвинених країн Росія втрачає привабливість. А жодних інших проривів, крім увязанія в гонці озброєнь, не передбачається - «спасибі» кризи управління.
Ось це і є нафтове прокляття. Без всяких лапок. Або просто прокляття.
Дата публикации: 21.12.2011
Просмотров: 550
Все статьи
